ГОРІХ ПЕКАН

nut_pecan_nut_1_h100Горіх пекан - нагадує споріднений з ним волоський горіх. Містить дуже багато жиру - 70% і найважливіші жирні кислоти та жиророзчинні вітаміни.

Пекан (Carya olivaeformis Nutt.) належить до цінних горіхоплідних деревних порід. Його плоди — високопоживні й смачні горіхи, в них міститься до 80 % жирів, білків і вуглеводів, їх вживають у їжу сирими, а також використовують для приготування різних страв і кондитерських виробів. Цінність має і деревина пекана, яку використовують на фанеру, у будівництві та в сільськогосподарському машинобудуванні. Цінний пекан для лісового господарства, агролісомеліорації і для зеленого будівництва міст і селищ.
Батьківщина пекана — Північна Америка, де він росте в лісах східної частини території США і в Мексіці. Поширений по долинах рік Міссісіпі, Колорадо та їх притоках на родючих алювіальних, вологих, але добре дренованих грунтах. У субтропіках Північної Америки дерева пекана досягають 60 м висоти і до 2 м у діаметрі стовбура, у помірному кліматі — відповідно 30—40 м і до 60—80 см.
Листки пекана великі, непарноперисті до 50 см завдовжки, з 9—17 листочками. Листочки листя видовжено-ланцетні, із зігнутою до основи листка верхівкою. У однорічних рослин пекана листки прості. Квітки роздільностатеві, розміщені на одних і тих самих пагонах. Тичинкові квітки зібрані в сережки, маточкові по 3—5 квіток у китиці. Окрема тичинкова квітка являє собою трироздільний листочок з прикріпленими до нього пиляками тичинок. Маточкова квітка складається з нижньої пляшкоподібної зав'язі, оточеної зрослими п'ятьма приквітниками. Приймочки зав'язі рожевуваті, неглибокобахромчасті, липкі. Довжина квітки до 0,8 см, ширина 0,5 см. Цвіте пекан пізно — у травні або червні, плоди достигають також пізно — у жовтні, листопаді і навіть у грудні. У зв'язку з цим для культури пекана на Україні необхідно провести відбір і вивести ранні сорти.
Плід пекана — несправжня кістянка, яка називається горіхом. Він має зовнішній твердом'ясистий шар — перикарпій, який твердне при достиганні, і внутрішній шар — ендокарпій (горіх) з гладкою шкаралупою коричнюватого кольору і;ядром. Ядро складається з зародка і двох сім'я-долей, в яких містяться їстівні речовини. Ендокарпій пекана завжди довгастої або овально-довгастої форми, до 4 см завдовжки і 2 см: завширшки, середня маса його 5—6 г. Шкаралупа ендокарпія тонка, до 1 мм завтовшки, ядро становить понад 50.% маси ендокарпія. Ядро, крім жирів, білків і вуглеводів, містить фосфор, кальцій, вітаміни.
Плодоносити пекан насіннєвого походження починає з 9 – 14 років, щеплені дерева — з 4—5-річного віку. В перші роки середня врожайність одного дерева пекана коливається від 1 до 5 кг. У віці від 10 до 20 років середня врожайність одного дерева у США коливається від 8 до 15 кг, а у віці від 20 до 30 років – від 11 до 22 кг.
За період більш як вікової культури пекана у США виділено до 150 сортів, які різняться за формою, розміром і якістю плодів, урожайністю, морозо- і посухостійкістю, а також за стійкістю проти ентомошкідників і хвороб.

До кращих сортів, перспективних у культурі в нашій країні, належать Томас, Шлей, Бусерон, Бутерик, Посей, Майор, Індіана та ін.

У Північній Америці пекан культивується з незапам'ятних часів. Аборигенні мешканці — індійці — високо цінили поживну цінність його плодів, постійно вживали пекан у страву і сприяли поширенню його культури. Перші плантації пекана в США почали створювати наприкінці XVIII сторіччя, а промислова культура його почала розвиватися у першій половині минулого сторіччя. За останні десятиріччя культура пекана сильно зросла. Якщо в 1928 р. річна продукція плодів пекана в США становили 12,5 тис. т (Кордон Р. Я., 1936), то тепер вона досягає 130—150 тис. т (Брежнєв Д. Д., Шамраєв Г. Є., 1972). Площа промислових плантацій тут становить 150 тис. га. На плантаціях щепленням вирощують сортові рослини пекана. Поряд з цим фермери використовують і дикорослі дерева, за якими регулярно доглядають (прополюють бур'яни, розпушують ґрунт, удобрюють тощо).
Культура грецького горіха в США ведеться в значно менших розмірах, ніж пекана.
У Європі пекан менше поширений. Його вирощують здебільшого в Іспанії, Італії й Франції, а також у Греції, Туреччині та в країнах Близького Сходу.
У нашій країні пекан культивують з початку XX сторіччя. Спочатку його культура 30середжувалась у Батумі, Сочі та в Сухумі, потім була поширена в Азербайджані і в республіках Середньої Азії.
За даними Л. X. Хашба (1969), всього в СРСР налічується до 10 тис. дерев пекана, більшість яких росте в Абхазії. У цій республіці насадження пекана є в лісгоспах, радгоспах (Гагрський цитрусовий, «Південні культури», розсадникові господарства та ін.), у колгоспі «Члоу» Очам-чірського району, на колхідському опорному пункті Сухумської дослідної станції. Цікавий дослід вирощування культурних сортів пекана проведений на Сухумській дослідній станції субтропічних культур (Гульріпші). Саджанці пекана різних сортів висаджені тут на берегах невеликої річки у 1933 р. Тепер це добре розвинені дерева, що успішно ростуть і дають високі врожаї плодів. Особливо добре ростуть такі сорти: Шлей, Вестерн-Шлей, Бусерон, Томас, Майор, Індіана, Бутерік, Стюарт, Посей, Агедзура і Моні-мейкер. За даними Л. X. Хашба, для пекана в Абхазії придатні майже всі основні типи грунтів: алювіальні, червоно- і жовтоземи, перегнійно-карбонатні й підзолисті, коли вони забезпечені вологою, добре дреновані і мають слабокислу реакцію ґрунтового розчину.
В Адлері (птахофабрика та її селище, парк радгоспу «Південні культури») росте до 100 дерев пекана. Більшість з них досягає 35—40 м висоти і 1 м у діаметрі, щорічно рясно плодоносять. Умови для такого росту тут прекрасні: відсутність зимових морозів, більше 1000 мм опадів у рік, родючі дреновані й вологі грунти. Успішно росте пекан також у Гаграх, Гантіаді й інших місцях.
В Азербайджані пекан добре росте в Ленкорані й Та-лиші, де трапляються великі старі дерева, які щорічно плодоносять (Федоров А. А., 1936; Іващенко І. І., 1940). У колгоспі ім. Азі Асланова поблизу Ленкорані створена плантація пекана на площі 4 га. Дерева тут добре ростуть і плодоносять.

Успішно інтродукований пекан у республіках Середньої Азії. У 1935 р. тут висаджені рослини пекана. Тепер це великі плодоносні дерева. В. М. Ровський (1956) показав, що на дрібноземних, добре дренованих і незасолених зрошуваних ґрунтах Середньої Азії пекан росте не менш швидко, ніж у районах вологих субтропіків Чорноморського узбережжя Кавказу. У дендрарії Середньоазіатського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації під Ташкентом дев'ятирічні дерева пекана досягли 10,5 м висоти і 11,5 см у діаметрі. У дендрарії Туркменської лісової дослідної станції у віці 17 років висота дерева пекана дорівнювала 12,4 м, а діаметр стовбура — 19,3 см. У Кіровобадському лісництві Курган-Тюбінського лісгоспу Таджицької РСР пекан у 20-річному віщі досягав 18,5 м висоти і 28 см у діаметрі. Про швидкий ріст пекана у Вахшській долині писала 3. М. Гайворонська (1965).
У посушливих умовах Середньої Азії пекан починає цвісти у квітні, тобто на місяць раніше, ніж у вологих субтропіках Чорноморського узбережжя Кавказу. Плоди достигають тут завжди значно раніше — у жовтні.
Успішно інтродуковано пекан також на Кавказі. У всіх районах інтродукції пекан швидко росте, стійкий проти захворювань і має високу врожайність. Незважаючи на це, пекан у цих районах не має практичного значення. Промислових плантацій його ще не створено, організована заготівля плодів відсутня, у торговельних організаціях горіхів пекана немає.
У більш північних районах європейської території СРСР — на Північному Кавказі, в Ставропольському й Краснодарському краях і Ростовській області є окремі дерева пекана і невеликі їх групи. Культура пекана цілком можлива не тільки у цих районах, а й північніше. Як показали спостереження численних авторів (Кордон Р. Я., 1936;;Кроткевич П. Ю., 1952; Ровський В. М. 1956, та ін.), пекан легко витримує взимку морози до 36 °С і більш зимостійкий, ніж айлант, павловнія, грецький горіх тощо. Враховуючи, що пекан не піддається згубній дії пізніх весняних заморозків через пізнє цвітіння, можна говорити про ще вищу морозостійкість цієї породи. А. Федоров (1936) небезпідставно вважав північною лінією розведення пекана в європейській частині СРСР географічну широту, на якій розташований Курськ. За вибагливістю до тепла пекан стоїть близько до білої акації й гледичії, з якими він росте на батьківщині (Кроткевич П. Ю., 1952). Як відомо, ці породи прекрасно акліматизувались на Україні, а біла акація добре росте й плодоносить у Москві та інших близьких до неї районах. Факти успішного розведення пекана на Україні свідчать про перспективність його культури і в більш північних районах.
Планомірна інтродукція пекана на Україні розпочата і в п’ятидесятих роках колишнім Інститутом лісівництва Академії наук Української РСР у м, Києві (Кроткевич П. Ю., 1952). Були проведені експедиції на Чорноморське узбережжя Кавказу, де вивчали ріст, стан і врожайність дерев пекана. З одержаного насінного матеріалу в 1953 р. в Голосієво було вирощено 1,5 тис. сіянців однорічок і 1,7 тис. сіянців-дворічок пекана. У господарстві «Феофанія» сівбою насіння була закладена перша маточна плантація пекана на площі 1 га. Велику кількість насіння і саджанців пекана було відправлено в лісгоспи, ботанічні сади й дослідні установи! Київської, Черкаської, Полтавської, Кіровоградської; Чернівецької областей, а також у Молдавію, Латвію на Північний Кавказ та в інші місця. В багатьох пунктах дерева пекана ростуть і тепер. Подекуди вони вже почали цвісти (Одеська, Кіровоградська області). Окремі молоді дерева пекана ростуть у багатьох ботанічних садах Української РСР і дендропарках дослідних установ і лісгоспзагів. У зрошуваному парку Асканія-Нова Херсонської області у 12-річному віці дерево пекана досягло 7,6 м висоти і 6 см у діаметрі, в 15-річному віці — відповідно 9 м і 11 см і в 25-річному (Курдюк М. Г. 1974 р.) — 12 м і 14 см. Штамб стовбура досягає 3 м довжини, діаметр крони 450 см. За спостереженнями Г. М. Карасєва, дерево пекана вже цвіте, але плодів на ньому ще не виявлено.
Сприятливі кліматичні умови для росту пекана і в Закарпатській області. У м. Мукачево на садибі Закарпатської лісової дослідної станції в 10-річному віці пекан досягає 8 м висоти (Каплуновський П. С, Молотков П. І., 1966). У дендрарії Мукачівського лісництва у свіжій грабово-буковій діброві в 1959 р. були висаджені 83 саджанці пекана на відстані між рослинами 1X1 і ІХ2 м. Рельєф місцевості горбистий, висота над рівнем моря 130—200 м, середньорічна температура плюс 10 °С, середня температура січня мінус 29°С, абсолютний мінімум — мінус 32°С, середня температура липня плюс 17,9°С. Річна кількість опадів, за багаторічними даними, становить 782 мм. Клімат помірно-теплий, м'який; У 10-річному віці пекан досягає висоти 3,8 м, стан його добрий, збереженість висока (Молотков П. І., 1971).
На Васильєвському лісорозсаднику Ізмаїльського району Одеської області створена алея з пекана. Всього в ній 45 дерев, які вже почали плодоносити.
Культура пекана в Криму пов'язана з насадженнями цієї породи в Нікітському ботанічному саду, де першим його створювачем був Г. Стевен (1824). Вікові дерева проіснували до тридцятих років нашого сторіччя. Вони відзначались добрим ростом і високою врожайністю, Тепер у ботанічному саду є різновікові плодоносні дерева пекана. Окремі дерева пекана ростуть на садибі сільськогосподарського інституту в Сімферополі (Салгірка), у радгоспі «Виноградний» та в інших місцях.
Наведений короткий огляд результатів інтродукції пекана свідчить про можливість розширення культури цієї породи на Україні. Особливо сприятливими для пекана будуть західні й південно-західні райони республіки. Культура пекана можлива і в південних степових районах України на зрошуваних землях. Проте у нас в республіці, як і в інших республіках СРСР, відсутні великі промислові плантації пекана, не ведеться селекційна робота щодо виведення скороплідних морозостійких сортів з раннім достиганням плодів.

З метою поширення культури пекана на Україні починаючи з 1955 р. Український науково-дослідний інститут лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г. М. Висоцького протягом ряду років проводив дослідження цієї породи на дослідних станціях у лісостеповій і степовій зонах республіки (керівник теми Ф. Л. Щепотьєв).

Насіння різних сортів пекана, одержане з Сочі, Адлера, Сухумі, С Батумі, Узбекистану, Таджикистану та інших місць, було висіяне в Кіровоградській, Херсонській і Харківській областях. Всього було висіяно близько 10 тис. горіхів, із яких вирощено і збереглося не більше 3 тис. рослин. Дані фенологічних спостережень і обмір свідчать про добру схожість насіння пекана. Однак більш високою морозостійкістю відзначались сіянці сортів сухумського походження: Томас, Бутерік і Бусерон. Серед середньоазіатських сортів слід відмітити Пам'ять Шредера й Урожайний. Дуже слабку морозостійкість мали рослини адлерського й сочинського походження, в основному всі вони випали. З тих рослин, що залишились, у 1965 і 1966 рр. були створені плантації пекана в Кіровоградській області на Веселобоковеньківській селекційно-дендрологічній дослідній станції на площі 10 га, у Херсонській області на Присиваській агролісомеліоративній дослідній станції на площі 5 га і на Цюрупинській дослідній станції виноградарства та лісорозведення на пісках на площі 1 га.
Рослини пекана на плантаціях зовсім не поливають. Вони витримують велику літню спеку степових районів, тому ростуть повільно. За обмірами П. Бадалова і А. Сімезенко, на плантації пекана на Веселобоковеньківській дослідній станції у Кіровоградській області в 10-річному віці середня висота рослин становила 2,24 м (найбільша — 3,3 і найменша— 1,64 м); середній діаметр — 4,4 см (найбільший — 5,8 і найменший — 3,1 см). Приріст пагонів у 1973 р, дорівнював у середньому 25 см (найбільший — 46 і найменший— 12 см). На тій же плантації у 1984 р. середня І висота дерев пекана дорівнювала 6,3 м (найбільша — 8,5 і найменша — 4,6 м); середній діаметр стовбура на висоті 1,3 м був 16,2 см (найбільший — 20,1 і найменший — 8,5 см). Дерева пекана цвітуть і плодоносять.
Такі ж спостереження проведені і в Херсонській області на Присиваській дослідній станції.
Як свідчать дані обмірів, найкраще ростуть і розвиваються сорти Варік і Бусерон і найгірше середньоазіатські сорти. Дерева, що добре ростуть, почали плодоносити. Таким чином, проведений нами дослід з інтродукції пекана на півдні України виявився успішним. Дерева пекана окремих сортів у екстремальних посушливих умовах, без поливу добре ростуть. З 15-річного віку почали цвісти і плодоносити.
Крім інтродукційних дослідів (Щепотьєв Ф. Л., 1969), вивчали вплив різних стимуляторів на ріст пекана, а саме водних розчинів гібереліну в концентрації 200—300 мг/л (Щепотьєв Ф. Л., Лебединець Л. М., 1965). Для цього насіння намочували в розчині протягом двох і чотирьох днів, після чого висівали у розсадник.
Встановлено, що гіберелін стимулює проростання насіння пекана й підвищує схожість: сходи з'являються значно раніше й дружніше, ніж на контролі, де висівали необроб-лене гібереліном насіння. Гіберелін сприяє кращому росту дослідних рослин і їх більш ранній підготовці до зими, що має важливе значення в інтродукційних дослідах з акліматизації пекана. Встановлено також, що дводобова експозиція насіння пекана у водних розчинах гібереліну в більшості варіантів досліду мала сильнішу стимулюючу дію на енергію проростання, ніж чотиридобова.
Під впливом короткочасної (4—7 хв) дії ультразвуку різко підвищується схожість насіння пекана, посилюється ріст сходів, а сіянці швидше закінчують ростові процеси і виявляються краще підготовленими до зими, ніж контрольні рослини. Таким чином, стимулятори росту мають позитивне значення для інтродукції й акліматизації пекана.
У 1958 р. розпочато дослідження по віддаленій гібридизації пекана з грецьким горіхом (Щепотьєв Ф. Л., 1958). Метою цих досліджень, з одного боку, було одержання гібридів раннього плодоношення, що властиво грецькому горіху, і з другого боку, виведення гібридних форм з пізнім цвітінням, високими якістю плодів та врожайністю, що характерно для пекана.
Грецький горіх з пеканом схрещували в елітному саду грецького горіха в Куп'янському лісорозсаднику Харківської області. Зворотні схрещування пекана з грецьким горіхом були проведені на Сухумській станції субтропічних культур, де ростуть материнські плодоносні дерева пекана. Квіти грецького горіха в Куп'янському лісорозсаднику запилювали пилком пекана, одержаним з Узбекистану, а квіти пекана в Сухумській станції запилювали пилком грецького горіха з Харківської області.
Всього з 1961 по 1965 р. під час міжродових схрещувань було запилено 5796 квіток грецького горіха, пекана та інших видів, у результаті чого нами одержано 202 гібридних плоди (3,4 % всієї кількості запилених квіток).
За розміром і масою гібридні плоди мало відрізнялись від плодів, одержаних на материнських деревах у результаті природного запилення. Гібридні плоди були висіяні. З них вирощено 79 гібридів, які успішно ростуть на При-сиваській агролісомеліоративній дослідній станції (Херсонська область) і на Веселобоковеньківській селекційно-дендрологічній станції (Кіровоградська область). Найбільша висота гібридів грецького горіха з пеканом у дворічному віці дорівнює 104 см, в чотирирічному—185 см. За З—4-річний період спостережень за гібридними сіянцями у розсадниках виявилась їх повна зимостійкість у даних кліматичних умовах, своєчасний початок і закінчення вегетації. Велике значення для даних районів має висока посухостійкість гібридних рослин пекана. Навесні 1966 р. всі гібриди були висаджені з розсадника на плантацію, де вони ростуть і тепер.
Проведені нами досліди з теоретичного боку свідчать про повну можливість міжродових схрещувань у родині горіхових, а з практичного — про можливість успішної акліматизації таких цінних теплолюбних порід, як пекан, із застосуванням методів віддаленої гібридизації.
Пекан розмножується вегетативним і насінним способами. Серед методів вегетативного розмноження найпоширеніші щеплення, розмноження кореневими паростками та живцями. Найбільш поширеним при культурі пекана є метод щеплення. Підщепами служать сіянці диких форм пекана або гікорі білого. За даними Л. X. Хашба, щеплення пекана в Абхазії роблять в період сильного росту пагонів у червні, серпні й вересні. Окулірування проводять кільцем або напівкільцем на 2—3-річних підщепах. На Вахшській дослідній станції (Таджикистан) приживлюваність вічок становить 80—90 %. Кращим виявилось окулірування щитком без деревини, при якому приживлюваність окулянтів становить понад 90 % (Гайворонська З. М., 1965).
Горіхи пекана сіють восени після збирання або навесні після стратифікації протягом 60—90 днів. Стратифікують насіння пекана так само, як і насіння грецького горіха.
На розсадниках насіння пекана сіють рядковим способом або борозенками у грядках на глибину 6—8 см. Норма висіву насіння— 18—20 горіхів на 1 м. Посіви мульчують, а у посушливих умовах поливають. Сходи з'являються через місяць. Догляд за посівами полягає у прополюванні бур'янів і розпушуванні грунту. Однорічні сіянці досягають 10—25 і навіть 30 см. Добре розвинені сіянці придатні для пересаджування в однорічному віці, дрібні — тільки в дво-і навіть у трирічному віці. Для підщеп сіянці пекана вирощують у шкільному відділенні розсадника.
Пекан можна вирощувати сівбою горіхів зразу на постійне місце або садінням саджанців у лісові культури, для озеленення доріг і населених пунктів. Рекомендована відстань між деревами пекана в рядах і міжряддях на плантаціях Абхазії — 15—20 м (Хашба Л. X., 1969), а в лісових культурах і алейних придорожніх насадженнях — 10 м. Як ущільнювачі в насадженнях пекана вирощують аличу, сливу, персик, кизил, айву, низькорослі сорти фундуків та ін. Догляд за насадженням полягає в регулярному прополюванні бур'янів і розпушуванні грунту. Догляд за стовбуром пекана з метою виведення штамба висотою 1,5—2 м такий самий, як і при вирощуванні грецького горіха.
У нашій країні пекан не пошкоджується енгомошкідниками і не уражується хворобами.